18 кульових поранень, а поруч готові до вильоту ракети Stinger: Дмитро Суходольський розповідає про війну та процес пристосування до мирного життя.

Суспільство повинно бути готовим до повернення ветеранів: їх буде тисячі, і кожен з них приносить свій особливий настрій.

Практично два десятки кульових поранень — у шию, око, живіт, руку, ногу. Не вдається накласти турнікети та зупинити кровотечу. Автомобіль, в якому він перебуває, охоплений полум'ям, всередині нього чотири ракети Stinger, які ось-ось здетонують...

Дмитро Суходольський, відомий під псевдонімом "Тіма", поділився своїм досвідом у військовій службі, зіткненням з диверсійно-розвідувальними групами, складним процесом реабілітації після травм та адаптацією до мирного життя. Він є ветераном війни та колишнім виконуючим обов'язки командира зенітно-ракетного взводу (ЗРВ) 2-го батальйону президентської бригади ім. Богдана Хмельницького. Цю історію він розповів в рамках проєкту "Лінія спротиву" під час інтерв'ю з Telegraf UA.

Перед подіями Майдану я був працівником компанії, яка займалася розробкою проектів для "Газпрому". Після окупації Криму Росією я прийняв рішення залишити свою роботу і приєднатися до збройних сил.

Підписав контракт, пройшов навчання на ППОшника. Спочатку був стрільцем ПЗРК (переносний зенітно-ракетний комплекс. -- Ред.), далі командиром відділення. По закінченню терміну договору повернувся до цивільного життя, почав працювати в ІТ-сфері. Коли сталося повномасштабне вторгнення, мене відправили до президентської бригади імені Богдана Хмельницького.

-- Травень 2022-го, Харківський напрямок. Я відповідав за відділення ПЗРК -- "Ігла", "Стінгери". Обирали позицію для прикриття хлопців від ворожих літаків та гелікоптерів. Я поїхав з водієм, двоє хлопців позаду. На дорозі нас зустріла ДРГ -- п'ять осіб. Двоє з кулеметами спереду, троє з "калашами" ззаду. Їм брати полонених сенсу не було -- відбувся розстріл.

З обличчя та шиї щосили витікала кров. Холодний день приносив певне відчуття тепла від крововиливу. Я потягнувся до телефону, намагаючись зателефонувати або написати прощальне повідомлення дружині, але раптом згадав, що зв’язок відсутній. Спробував накласти турнікети, щоб зупинити кровотечу, та рука безсило звисала, нічого не вийшло. Від першої серії пострілів я якось зсунуся праворуч, а ліву частину тіла розірвало: шию, око — тепер воно не бачить, стегно, гомілка, лікоть, зап'ястя, підборіддя, ноги, ліву лопатку; одна куля пробила живіт і застрягла серед кишок. Великий палець на правій нозі майже відірвався, його змогли пришити.

Коли на нас здійснили напад, ми перебували в автомобілі. Водій, важко поранений, швидко вискочив з машини. Диверсійно-розвідувальна група втекла. Раптом помічаю, що зсередини починає спалахувати полум'я. У нас повний бак пального, 4 ракети протиповітряної оборони, а також фугасні заряди, які ось-ось можуть вибухнути.

Я не зміг фізично допомогти водію, тому лише промовив: "Відповзай". Він залишався нерухомим, але в його очах ще читалася іскра життя. На жаль, згодом він загинув. Ракети вибухнули навколо.

-- Загалом, внаслідок атаки у мене 18 кульових поранень, 33 шрами, було 23 операції, зокрема, пересадка шкіри, і це не фінал, травмоване око, яке врятували суто як орган, та воно не бачить.

Як зазначав Яценюк: "Куля в лоб, то куля в лоб". Ми з побратимами жартували, що краще загинути, ніж повернутися з травмами. Я не хотів стати тягарем для своєї родини, непотрібним ані державі, ані близьким. Однак тепер я розумію, що це була помилкова думка. Багато людей з ампутаціями живуть майже звичайним життям.

Після всіх переживань я став зрілішим. Усвідомив, що мрію про дитину. Життя — це найбільша цінність, воно може бути сьогодні, а завтра його вже не буде. Тому потрібно використовувати кожен момент на максимум.

Ветерани – це люди, які повернулися з війни, зазнавши серйозних травм. Ти вже не в змозі міцно обійняти свою маму чи дружину, підняти дитину на руки, або вийти на футбольне поле з сином, щоб навіть не зовсім вдалий, але все ж пас. Ці миті, які так важливі для близьких, виявляються втраченими.

Держава має на меті забезпечити належні умови для життя ветеранів, які повертаються з фронту.

Кожен, хто сьогодні служить, завтра стане ветераном. Суспільство повинно бути готовим до їхнього повернення, адже їх буде тисячі, і у кожного з них своя особлива атмосфера. Після повернення військовим знадобиться час, щоб адаптуватися до мирного життя, і процес цей може бути непростим. Якщо ветерани не знайдуть себе у новому житті та не отримають підтримки від суспільства, їхня інтеграція буде ускладнена.

Іноді викликає розчарування, як деякі люди реагують на військових. Коли я пересуваюся Києвом, користуюсь правом на безкоштовний проїзд як учасник бойових дій. Один із водіїв вже впізнав мене: коли він побачив, що я чекаю на зупинці, просто проїхав повз, навіть не зупинившись.

Один випадок з десяти тисяч може призвести до негативного враження на всіх військових. Так само і з ТЦК: коли один недолугий працівник зв'язав і побив людину, це автоматично ставить під сумнів репутацію всіх співробітників ТЦК.

У мене є побоювання, що якщо розпочнуться нові переговори в стилі "Мінських угод", Захід може втратити інтерес до війни та зменшити нашу підтримку. Можливо, вони зупинять постачання зброї Україні — в кращому випадку, лише довезуть те, що вже було заплановано.

А за наступні п'ять років, якщо Путін ще буде жити, вони зберуть танки, іншу техніку і знову нападуть на нас. Тоді відбудеться Буча в інших містах.

Тим, хто каже "давайте домовлятися", раджу поспілкуватися з людьми з окупованих територій та тими, хто поховав рідних. Скажіть тисячам українських ветеранів, що все це дарма, що не треба було воювати, а потрібно домовлятись.

Для України це вирішальний момент: або зникнути, або знайти сили для трансформації в сильну державу в майбутньому. Потрібно переосмислити наші цінності та почати з нуля: нам надано унікальну можливість, яку не можна упустити!

Крім того, важливо співпрацювати з західними союзниками. Багато з нинішніх операцій в Україні реалізуються завдяки їхній підтримці. Значну роль у цьому відіграло і те, що кілька агентів, які працювали на ворога, були затримані, що стало можливим завдяки допомозі ЦРУ.

У 2022 та 2023 роках у війську було дуже багато зрадників. Над ними якісно попрацювали, зменшили їхню кількість, і та операція, що проводиться зараз на Курщині, тому доказ.