Кроки замість копійок - чому Національний банк ухвалив рішення про зміну назви дрібної монети під час війни?

Про копійки та не зовсім розумний НБУ. У вітчизняному інтернет-просторі розгорілася справжня буря мемів, викликаних новою ініціативою Національного банку України, що пропонує перейменувати копійки в "шаги". Я натрапив на різні думки з цього приводу, переважно з гумористичним підтекстом. Проте, ситуація не є такою простою, тож давайте розглянемо її з кількох перспектив.

У Київській Русі, починаючи з XI століття, в обігу перебували шестикутні гривні вагою приблизно 140-160 грамів (за іншими даними, вага могла досягати 204 грамів). Ці гривні виконували функції платіжного засобу та накопичення до монголо-татарського вторгнення. Крім того, на Русі карбували різноманітні монети, серед яких були златники і срібники. Досі їх можна знайти в колекціях нумізматів, зокрема срібники часів Ярослава Мудрого. Існує також версія, що пояснює походження назви російської валюти «рубль». Згідно з нею, під час браку дрібної монети, торговці ділили срібні гривні на частини, які стали називати рублями. Хоча я не можу стверджувати про точність цієї легенди, вона має свою логіку. Враховуючи, що історія України часто піддавалася спотворенню, можна припустити, що ця розповідь могла виникнути з ідеологічних причин. Водночас трактування рубля як частини гривні може бути сприйнято як образливе для російської валюти.

У XVII-XVIII століттях термін "шаг" використовувався для позначення польсько-литовської срібної монети, яка коштувала три гроші. Насправді, це була назва монети конкретного номіналу.

Самі шаги з'явились тільки 19 грудня 1917 року, коли був прийнятий тимчасовий Закон про випуск державних кредитних білетів УНР, згідно з яким "кредитні білети випускаються у карбованцях, причому один карбованець містить 17,424 частки чистого золота і поділяється на 2 гривні або 200 шагів". Спочатку марки були задумані тільки як поштові мініатюри, але згодом, через нестачу дрібної розмінної монети, за прикладом російської влади, яка зробила це раніше, їх стали вживати одночасно як марки та гроші на підставі закону УНР від 18 квітня 1918 року. Емісія від 18 квітня складалася з номіналів у 10, 20, 30, 40 і 50 шагів. Випускалися вони у Києві, в друкарні Василя Кульженка, аркушами по 100 штук з перфорацією, щоб полегшити відривання окремих купюр. Виходить, що фізично у формі монети шагів не існувало.

І от виникає дискусійне питання: яка ж назва дрібної монети для України насправді історична? Шаги, срібники та златники, чи рубль? Можу лише погодитись, що звісно копійки нагадують про російську, а потім і радянську окупацію України. Назвати дрібну монету в Україні рублем було б кумедно. По-перше, зайвий раз принизити росіян, начебто їх рубль недовалюта. По-друге, внести деяку плутанину в визначеннях на міжнародних ринках. Але з іншого боку, ця назва нашої розмінної монети буде зайвий раз нагадувати про східних сусідів, про яких хотілось би забути. Отже, питання тут залишу відкритим, а тому поставлю інше питання: а чи потрібно нам взагалі спиратись на історичні назви, може, краще дивитись в майбутнє? Якщо Україна прагне стати членом ЄС і з часом увійти до зони обігу євро, то може, копійки було б краще перейменувати в центи? Так буде зручніше для населення і підкреслить євроатлантичні прагнення України.

А от економічний бік питання щодо перероблення гривневої дрібної монети з копійок на шаги чи центи взагалі дуже сумний. Якщо не помиляюсь, вартість карбування звичайної розмінної монети становила близько 1 грн, тобто значно дорожче, ніж разовий емісійний дохід держави. Виходить, що для здійснення цього перейменування як мінімум потрібно збільшити кошторис Банкнотно-монетного двору (БМД). Розповіді НБУ, що він замінить монети без зайвих витрат, м'яко кажучи, неправдиві. Почнемо з дизайну монет, виготовлення пробних партій, переобладнання монетного двору, інформаційну кампанію, поліграфію з ознаками захисту монет, витрати на обмін і т.д. А, як ми знаємо, зростання витрат в держсекторі часто смердить корупційними ризиками. Втім, це тільки частина витрат. Пересвідчені громадяни можуть цього не знати, але в касах перерахунку банків ніхто монети вручну не перераховує, для цього стоять спеціальні лічильні машинки, які часто підлаштовані під монети певного номіналу. Тож зміна монет потягне за собою витрати на переобладнання (та/або) перепрограмування касових вузлів. Будуть і додаткові витрати банків на обмін одних монет на інші, бо старі монети доведеться збирати і здавати в НБУ. Оскільки в нас 75% роздрібу (якщо не більше) - це держбанки, то крім витрат НБУ на БМД, витрат зазнають ще і державні банки. В купі це "свято історичної справедливості" вийде країні в кругленьку суму, бо держава недоотримає дивідендів від держбанків на суму їх витрат, а держбюджет не доотримає прибуток НБУ. Якщо враховувати, що 2 останні роки Уряд України фінансував НБУ через відсотки по ОВДП у власності НБУ, а НБУ вперто не хоче йти на зниження цих відсотків - то взагалі виникає питання: а чи на часі така "історична справедливість", яка викликає багато фінансових питань і підвищує корупційні ризики самого НБУ? Як мінімум, цими ініціативами повинні зацікавитись ДБР та НАБУ.

Однак, якщо Андрію Пишному так хочеться залишити свій слід в історії, можу запропонувати альтернативний варіант, який буде вигіднішим для держави. Наприклад, можна організувати аукціон серед членів Правління НБУ, де переможець отримає право назвати дрібну монету на свою честь, але з обов'язковою умовою, що всі витрати на реалізацію проекту покриє саме він, з націнкою в 100-120%. Вивчивши декларацію Андрія Пишного, я дійшов висновку, що він в змозі впоратися з такими видатками, а в разі потреби може взяти кредит в "Ощадбанку", де йому, безсумнівно, допоможуть. У такому разі, замість традиційних копійок, нова монета могла б отримати назву "пишка". Було б цікаво запросити до участі в аукціоні і Катерину Рожкову, адже вона також зробила багато для НБУ і заслуговує на визнання. Монету на її честь можна було б назвати "рожок". Хоча, з огляду на останні судові рішення, Катерина Вікторівна може бути не в змозі взяти на себе дорогий проект. Звісно, я жартую, але було б справедливо, щоб в умовах війни фінансування "історичних ініціатив" покладалося на плечі заможних ТОП-менеджерів НБУ.

Ще один бік питання - інфляція. Монета має довгий строк служби, часто до 10 років. За 10 років, навіть якщо НБУ буде забезпечувати інфляцію в Україні на рівні верхньої межі діапазону таргету в 6%, то інфляція складе 80%. Вже зараз за 10 копійок нічого не можна купити, а через 10 років не можна буде купити і на 50 копійок. Тягнути цей гембель витрат на собі заради підтримки масштабу цін також може бути проблематичним. До того ж років через 10 Україна цілком може претендувати на входження до зони обігу євро. Тому в довгостроковій перспективі проєкт перейменування копійки виглядає дуже незграбним.

А тепер без жартів. В країні війна, кожна гривня має бути на обліку для ЗСУ, а НБУ таргетує інфляцію за спірними схемами за рахунок Уряду. Про яке перейменування копійок, та ще і з дискусійною історичною справедливістю, та ще і на честь дрібноти, яка існувала нетривалий час і частково в формі поштових марок, а не монет, взагалі може йти мова? Це просто ще один сигнал для Офісу Президента України, ДБР та НАБУ, що в НБУ зростають корупційні ризики, а Правління нашого центрального банку виробляє рішення, які не є актуальними для українського суспільства: то обмеження безготівкових розрахунків для громадян, а тепер перейменування дрібної монети. Тож виникає законне питання: навіщо потрібне таке Правління НБУ? Думаю, що питання перезавантаження управлінських органів НБУ назріло, і вже навіть трохи перезріло.