"Спостерігаємо за вогнем — стався вибух". Звіт з найбільш замінованого села Миколаївщини.
Два роки тому українські військові звільнили село Безіменне на Миколаївщині від окупації. Проте, нині воно залишається одним з найнебезпечніших у плані мінної загрози в регіоні. Після визволення, місцеві мешканці намагалися повернутися до своїх домівок, але їх зустріли лише руїни, залишені війною, та численні нерозірвані снаряди, які досі розкидані по території.
Лариса Макаренко, жителька села, згадує про те, як у березні 2022 року їхнє село захопили російські солдати.
"Село піддавалося інтенсивному обстрілу, касетні снаряди вибухали," -- говорить жінка.
Після кількох місяців під окупацією сім'я ухвалила рішення покинути своє село через безперервні обстріли. Вони зазначають, що деякі родини намагалися залишитися до останнього, але ситуація вкрай ускладнилася, коли українські сили розпочали наступ з одного флангу, а російські — з іншого. Це стало причиною масового втечі решти жителів.
Навіть після звільнення, територія Безіменного продовжує залишатися загрозливою. Під час однієї з поїздок додому Лариса разом із чоловіком та його братом натрапили на міну.
"Мій чоловік разом із його братом вирушили вперед на автомобілі, а я їхала з власним братом позаду... раптом помічаємо вогонь – стався вибух," – розповідає вона.
Внаслідок вибуху брат її чоловіка отримав поранення вуха, а автомобіль було знищено, проте всі залишилися живими. Повернення додому стало небезпечним, але місцеві жителі все одно намагалися відвідати свої оселі та забрати речі, незважаючи на попередження саперів.
Староста населених пунктів Тамарине та Безіменне Ольга Кухар повідомляє, що до початку війни в селі проживало приблизно 50 людей. Тут працював фельдшерсько-акушерський пункт, розташовувався магазин та діяли заклади для відпочинку.
"Село було дуже зелене, біля кожного будинку росло багато квітів", -- каже вона.
Після того, як її звільнили, вона вперше відвідала своє рідне село і вразилася жахливим виглядом: будівлі стали лише уламками, а в місцях, де раніше панувала активність, тепер панувала глуха тиша.
"Ми були свідомі, що його більше немає, але коли я побачила це на власні очі, відчуття було надзвичайно тяжким," -- ділиться спогадами староста.
Незважаючи на зусилля команд ДСНС та HALO Trust, які займаються розмінуванням, до остаточного очищення території ще досить далеко. Ольга Кухар висловлює сумніви щодо можливості повного звільнення населеного пункту від мін у майбутньому:
"Я не знаю, чи можливо його взагалі коли-небудь повністю розмінувати, в тих кущах під будинками може бути все, що завгодно".
Мінна небезпека залишається постійною проблемою для місцевих. Лариса Макаренко підтверджує, що досі неможливо відвідувати село без ризику.
"Ми вирушаємо в дорогу, адже прагнемо повернутися додому," -- говорить вона, відображаючи бажання місцевих відчути рідні місця хоча б на короткий час.
Попри те, що сапери й міжнародні організації продовжують працювати в селі, його майбутнє залишається під питанням. Мінна небезпека загрожує будь-яким спробам відновити життя на цій території, і розмінування може тривати роками.
