Другий Ватиканський Собор став новим етапом в історії Церкви. Започаткування роботи четвертої сесії - Vatican News.
Діяльність четвертої сесії ІІ Ватиканського Собору можна умовно розділити на дві основні частини. Перша частина була присвячена збору всіх пропозицій, що стосувалися вдосконалення раніше розглянутих текстів. У другій частині відбулося остаточне голосування за відредаговані документи. В результаті, учасники собору затвердили чотири конституції, дев'ять декретів та чотири декларації. Вже з кількості ухвалених документів видно, що виконана робота була вельми значною, а щоденна діяльність отців собору - надзвичайно інтенсивною. Оскільки обсяг наших передач не дозволяє детально висвітлити кожен день усіх засідань, ми зосередимося на ключових моментах дискусій, що виникали навколо різних текстів майбутніх документів ІІ Ватиканського Собору.
Останній період соборних засідань тривав з 14 вересня до 7 грудня 1965 року. На наступний день після урочистого відкриття четвертої сесії II Ватиканського Собору продовжилися роботи, що стосувалися обговорення проекту документа про релігійну свободу, який був повернений на доопрацювання в кінці попередньої сесії. Один з бельгійських єпископів, De Smedt, який мав виступ того дня, наголосив на важливості того, щоб текст документа не звільняв нікого від обов'язку шукати істину. Зокрема, доповіді польського єпископа Wyszynsky та чехословацького єпископа Beran мали великий вплив, оскільки вони вказали на те, що їхні народи страждали від нестачі свободи спочатку під нацистським гнітом, а згодом під комуністичним режимом. Вони не тільки захищали права Церкви від переслідувачів, але й визнавали помилки, вчинені від імені Церкви.
З 23 по 27 вересня проходили голосування стосовно документів, що стосуються Об'явлення (Dei Verbum) та апостольської діяльності мирян (Apostolicam actuositatem).
Від 21 вересня до 6 жовтня відбувалися дискусії стосовно схеми документа про Церкву в сучасному світі, робоча назва якого була "Схема ХІІІ" і яка пізніше отримала вже відому нам тепер назву Gaudium et Spes (Радість і надія). Цей документ був об'єктом багатьох зауважень та критики впродовж останнього міжсоборового періоду, зокрема зі сторони німецького єпископату. Однак більшість отців публічно захищали даний документ, розуміючи його необхідність для життя Церкви, сприймаючи знаки часу як богословські місця.
Навколо теми сім'ї відбувалося чимало палких обговорень, особливо стосовно регулювання народжуваності, навіть після того, як Папа Павло VI закликав до більш детального дослідження цього питання. Дискусії про війну та мир також були дуже активними, особливо в контексті впливу холодної війни, що призвела до загострення міжнародної політичної ситуації. Саме ці дві теми — сім'я та мир — спровокували найбільшу кількість дебатів у соборовій залі. Виступ мелхітського єпископа з Лівану, Зогбі, привернув значну увагу до проблем сім'ї. Він навів приклад ситуації, коли один з партнерів залишався без підтримки і не мав можливості вступити в новий шлюб. Його промова була наповнена пастирською турботою та любов'ю, яка, з одного боку, підтверджувала нерозривність святої таїнства Подружжя, а з іншого, закликала Церкву, як добру матір, знайти рішення для підтримки цих нещасних дітей у прагненні до миру. Щодо питання миру та війни, більшість соборових отців стверджували, що війну слід засуджувати, оскільки вона суперечить євангельському духу і призводить до жахливих наслідків. Засудження війни повинно бути безумовним, без жодних винятків. Архиєпископ з Алжиру, Дюваль, який пережив горе війни, наголошував на ілюзії спроби побудувати мир без засудження будь-якого застосування зброї, навіть якщо це відбувається задля відновлення порушених прав.
З 7 по 12 жовтня проходили обговорення тексту документа про місії (Ad gentes), в якому відбулося глибоке переосмислення церковного оновлення та ролі місій в житті Церкви. У порівнянні з попередньою версією, текст, що стосувався місійного зобов'язання, було повністю переглянуто. Значний внесок у його нову редакцію зробив генеральний настоятель Згромадження Вербістів (Johannes Schütte) у співпраці з іншими трьома богословами (Congar, Ratzinger, Seumois). У запропонованій версії підкреслювалося, що місійна діяльність є частиною функцій церковної ієрархії, проте багато отців собору наголошували на тому, що місійне служіння є обов'язком усієї Церкви, включаючи мирян. Одним із чутливих аспектів цього документа стали виклики з екуменічної точки зору. Місійна діяльність стала потужним імпульсом для об'єднання християн, адже конкуренція між різними місіями різних конфесій часто призводила до серйозних непорозумінь у місцевих громадах. Врешті-решт, 12 жовтня проект документа отримав підтримку під час голосування.
Одразу ж соборова асамблея перейшла до голосувань щодо текстів документів, які стосувалися життя богопосвячених осіб та священничої формації. Так, ще 11 жовтня було остаточно затверджено схему документа про формацію душпастирів (Optatam totius). Між 14 та 15 жовтня була проведена дискусія та затвердження декларації про єврейський народ, що водночас була збагачена роздумами про стосунки християнства з ісламом та іншими нехристиянськими релігіями, і яка отримала назву Nostra aetate. В ті дні відбулися також голосування щодо тексту документа про християнське виховання.
Такий швидкий ритм дискусій та голосувань був зумовлений тим, що проголошення нових, цього разу п'яти, соборових документів було заплановано на 28 жовтня у присутності Папи Павла VI. Отож під час чергових відкритих зборів були затверджені тексти трьох декретів та двох декларацій: декрет про єпископів (Christus Dominus), який відображав думку про католицький єпископат, вже опрацьовану в догматичній конституції Lumen Gentium, надаючи важливий імпульс для діяльності єпископських конференцій, підкреслюючи важливість місцевих Церков та синоду єпископів; декрет про богопосвячене життя (Perfectae caritatis) та декрет про формацію душпастирів (Optatam totius). Серед затверджених декларацій була декларація про християнське виховання (Gravissimum educationis), що обмежувалася католицькими школами, та декларація Nostra aetate.
Цього ж дня (28 жовтня) відбулося голосування в цілому за кожен із документів з такими результатами: декрет про єпископів отримав 2319 схвальних голосів, 2 проти і один утримався; декрет про богопосвячене життя - 2321 голос "за" і 4 "проти"; декрет про формацію душпастирів 2318 схвальних голосів і 3 проти; декларація про християнське виховання отримала 2290 голосів "за" і 35 "проти"; і декларація про стосунки із нехристиянськими релігіями отримала 2221 голос "за", 88 "проти" і 3 утрималися від голосування.
Наступного разу ми продовжимо розглядати соборові засідання, дискусії та голосування впродовж цієї соборової сесії.
Джерела:
Elio Guerriero. Il Vaticano II: Storia e Implicazioni per la Chiesa. Shalom Editrice, 2022. p. 44.
Giuseppe Alberigo. Una Sintesi del Concilio Vaticano II. Il Mulino, 2021. pp. 138-143.
Marco Pietro Giovannoni e Alessandro Cortesi. "Introduzione al Concilio Vaticano II." Padova: Edizioni Messaggero, 2022, pp. 91-92.
